Життя, як дім

Джордж Монро — самотній і сумний чоловік. Розлучений протягом десяти років, він живе сам на узбережжі південної Каліфорнії зі своїм собакою в тій самій запущеній халупі, в якій прожив двадцять п’ять років, халупі, яку йому передав батько. За минулі роки навколо нього виросли показні будинки. Двадцять років він працював в одній архітектурній фірмі на роботі, яку ненавидить, а саме створював масштабні моделі. У той день, коли його звільняють з роботи, у нього діагностують невиліковну стадію раку, про яку він вирішує не розповідати своїй родині. У багатьох відношеннях цей день є найщасливішим у його житті, оскільки він вирішує витратити той час, що залишився, на те, що він дійсно хоче робити, а саме на будівництво будинку, який він міг би назвати своїм власним, замість халупи. Джордж також хоче, щоб його непокірний шістнадцятирічний син Сем Монро жив з ним це літо, не лише для того, щоб допомогти у будівництві будинку, але й для того, щоб вони знову воз’єдналися як сім’я.