Кендімен

Фольклор — це перевертень, історії переінакшуються і змінюються, щоб відповідати різним обставинам, різним епохам. Але в більшості історій подібність зберігається протягом усієї історії та часу. У випадку з Кендімен це заклик. Гачок. Кров. Східний чиказький художник Ентоні Маккой ніколи раніше не чув про Кендімен. Але під час невеликої вечері брат його дівчини, Трой, розкриває легенду – чи, скоріше, невеликий її фрагмент. У пошуках ідеї для нової мистецької роботи Ентоні починає копати далі. Незабаром він знаходить ще одну ниточку - історію про людину з гачком, яка жила в сумнозвісному районі Чикаго Кабріні-Грін у 1970-х роках. Він роздавав солодкі цукерки місцевим дітям. Місцеві жителі вважали його невинним і добрим, і, звичайно, прозвали його Кендіменом. Але коли в шматку цукерки виявилася бритва, поліція вирішила, що винна людина з гачкуватими руками. І вони забили його до смерті в пральні в Кабрині-Грін. Ентоні виявив ще одну ниточку: місцева легенда говорить, що якщо подивитися на своє відображення і п'ять разів вимовити: "Кендімен", то з'явиться сама Людина і вб'є вас. Того вечора Ентоні приходить додому до подружки Бріани і грайливо вимовляє це ім'я - до удаваного жаху Бріанни. «Кендімен», — каже він, посміхаючись. Кендімен. Кендімен. Кендімен. І потім, сміється пауза. Кендімен. Нічого. Вони обидва живі і більше нічого не думають. Але там. Там, у відбитку вікна. Чи це було там раніше? Ми знаємо, звісно, ​​що не було. Ми знаємо, звісно, ​​хто це. Тому що, будьмо чесними: якби це був не Кендімен, назва фільму була б досить оманливою.